Ми просто літали
двома янголятами,
Що крилами щастя
торкались небес,
Але небеса чомусь
стали картатими,
І зникнув наш Всесвіт, і вже не воскрес.
Ми просто кружляли
у танці із хмарами,
Та грім розізлився,
заплакав дощем,
Зламалися крила, із
відчаєм впали ми,
Тож більш височин
таких не досягнем.
За що ви прогнали
нас, неба просторості?
Суворо-безжальна є
ваша блакить,
Ми змучені біллю і
докором совісті
Два янгола, жоден з
яких не злетить.
Були ми крилатими
дітками сонечка,
А стали вигнанцями
злих височин,
Семи кольорів
веселкова ти донечка,
А я - піднебесся
високого син.
Ми просто літали
двома янголятами,
Та щастя небесне ми
втратили враз,
І неба простори нам стали строкатими,
На жаль, небеса
більше вже не для нас.
|