СТЕЖКАМИ НЕПОВЕРНЕНЬ
Буває мить, коли спинитись варто,
У душу зазирнути свою власну,
Там фініш може стати новим стартом
І розгорітись вогнище погасле
Надій і мрій, що знову прагнуть лету,
Вони ж бо марять волею одвічно,
Бо воля - мов повітря для поета,
Від неї сяють світлом його вічі.
Буває мить, де шляхом неповернень
Пора душі іти й не озиратись,
Бо не прийме душа ця більше скверни
Й повік уже не вернеться за ґрати.
Мить одкровень напоїть спрагле серце
Теплом і світлом, аж по самі вінця,
Зринають з вуст слова лише відверті,
І дух стає, як в дикої вовчиці.
Щаслива мить - коли маленьке зерня
До сонця врешті стане пробиватись...
Іде душа стежками неповернень -
У сяйві зір, в очікуванні свята!
| 
у Вас 
0
