СТЕЖКАМИ НЕПОВЕРНЕНЬ
Буває мить, коли спинитись варто, У душу зазирнути свою власну, Там фініш може стати новим стартом І розгорітись вогнище погасле
Надій і мрій, що знову прагнуть лету, Вони ж бо марять волею одвічно, Бо воля - мов повітря для поета, Від неї сяють світлом його вічі.
Буває мить, де шляхом неповернень Пора душі іти й не озиратись, Бо не прийме душа ця більше скверни Й повік уже не вернеться за ґрати.
Мить одкровень напоїть спрагле серце Теплом і світлом, аж по самі вінця, Зринають з вуст слова лише відверті, І дух стає, як в дикої вовчиці.
Щаслива мить - коли маленьке зерня До сонця врешті стане пробиватись... Іде душа стежками неповернень - У сяйві зір, в очікуванні свята!
|