Коли б ми більш були близькі,
Тоді б ми більш були відверті,
І почуттів бруківки стерті
Не дошкуляли б нам слизькі.
Коли б глибінь і височінь
В обох серцях були відкриті,
Ми б у єство єдине злиті
Для свар не мали би причин.
Кохання... хто не потерпав
Від ревнощів, від недовіри...
Коли б дотримувались міри,
Хіба б едем наш занепав?
Зневірені на самоті
Ховаємось в кутках окремих...
О, скільки марних и даремних
Було підозр у почуттів!
Коли б ми більш були близькі,
Тоді б весна в серцях буяла,
І вічна б молодість тривала
Серед нев'янучих бузків.
Коли б ми щастя досяглись,
Тоді б і більш були відверті,
І не здавались би нестерпні
Всі забобони, як колись
Бо нащо їх і помічать
Під сонцем щирого кохання,
Всім прикрощам, всім позіхання
Ми наказали би мовчать.
Коли б ми більш були близькі...
Та ми не разом, тільки поруч
І потрапляємо у здобич
Мисливцю на шляху вузькім.
Він знає, як нас розвести,
Як вправно влучити у серце...
Щоб серце, як розбите скельце
В єдине не могло зростись... .
Коли б ми більш були близькі,
Тоді б ми більш були відверті
І не очікували б смерті
В підвалах темних душ низьких.
11.2006 - 02.2007
|