Життя садівника.реальна історія
Видніються гори,і море,і сад, Цвіте моє місто. А нині, Я вийшла на міст, де прекрасний пейзаж, Мені показався в долині. Була там хатина,а поруч фонтан, Там жив одинокий мужчина, Завжди вечорами і хаті його, Збиралась велика община. До нього приходили друзі його, І довго про щось говорили, Сиділи весь вечір,і пили вино, Виходили,знов заходили. Мені було дивно,чому він один, Весь час там живе у долині, Сьогодні піду,розпитаю його, Про все я дізнаюся нині. Постукала в двері:"Привіт вам ,сеньйор, Чи можу вас щось запитати"? "Питайся ,дитино, про все розкажу, Що саме хотіла ти знати? "Мене лиш цікавить, чому ви один, Живете далеко від міста, І що то за люди ,що вчора були, В гостях у вас, ввечері пізно"? "Живу тут тому я,що зовсім один, Не можу в порожній квартирі, Дружина загинула,й крихітний син, Давно...в катастрофі...в машині...." І тут мій старенький заплакав ураз, Сльоза по щоці покотилась, Згадав він той день,як це сталось... І враз,обличчя його прояснилось... ..."Тоді, після того як втратив сім"ю, Покинув я місто і хату, Я думав, що зможу забути усе, Й зайнявся обробкою саду. Коли все дозріє,зриваю плоди, Зкладаю їх всі у корзини, Виходжу у місто і просто даю. Котрій не побачу дитині. А сам спокійніший від цього стаю, Бо ніби то моя дитина, Куштує плоди мого труду,а я, Я йду туди кожної днини. А зараз , коли мандарин ще нема, Сиджу вечорами у дома. Приходять провідати друзі мене, Бо знаєш,нелегко одному." Присівши на крісло ,поблизу вікна, Старий мені де-що повідав. "Тобі дуже вдячний за те,що прийшла, А хто б мене нині провідав? Ось так і помру колись в хаті.Ось,ось. Ніхто навіть і не помітить, Що дід не виходить у місто чомусь, Хіба що малесенькі діти. А зараз ще друзі приходять мої, Хоч також уже постаріли, Мене не забули,і в мене усі, Збираємось ми щонеділі. Їм також нелегко спускатися вниз, Тоді догори підійматись, Бо ноги вже ледве витримують хід, Але ми не можем здаватись. Тебе я дитино попрошу одно, Провідуй у вільну хвилину, А скоро і я підіймуся на міст, Коли обірву мандарини." А через пів року старенький помер, Його проводжало все місто, Ніхто не живе у хатині у тій, Збирати плоди уже пізно. Вони вже замерзлі висять на гіллях, Замерз і фонтан коло хати, Лиш друзі і діти приходять у сад, Щоб пам"ять його вшанувати.
Додав: natalka7474 (14.01.2013)
| Автор: © Наталія Хаммоуда-дутка.
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 7
Порядок виводу коментарів:
За замовчуванням
Спочатку новi
Спочатку старі
Додати коментар :
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
( 50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++ ")
leskiv : Єдине, що залишилось в українців зараз, це - віра в Господа. Наші "друзі" знову вже вкотре зрадили нас.
leskiv : Оптимістичний, життєстверджуючий вірш.