Видніються гори,і море,і сад,
Цвіте моє місто. А нині,
Я вийшла на міст, де прекрасний пейзаж,
Мені показався в долині.
Була там хатина,а поруч фонтан,
Там жив одинокий мужчина,
Завжди вечорами і хаті його,
Збиралась велика община.
До нього приходили друзі його,
І довго про щось говорили,
Сиділи весь вечір,і пили вино,
Виходили,знов заходили.
Мені було дивно,чому він один,
Весь час там живе у долині,
Сьогодні піду,розпитаю його,
Про все я дізнаюся нині.
Постукала в двері:"Привіт вам ,сеньйор,
Чи можу вас щось запитати"?
"Питайся ,дитино, про все розкажу,
Що саме хотіла ти знати?
"Мене лиш цікавить, чому ви один,
Живете далеко від міста,
І що то за люди ,що вчора були,
В гостях у вас, ввечері пізно"?
"Живу тут тому я,що зовсім один,
Не можу в порожній квартирі,
Дружина загинула,й крихітний син,
Давно...в катастрофі...в машині...."
І тут мій старенький заплакав ураз,
Сльоза по щоці покотилась,
Згадав він той день,як це сталось...
І враз,обличчя його прояснилось...
..."Тоді, після того як втратив сім"ю,
Покинув я місто і хату,
Я думав, що зможу забути усе,
Й зайнявся обробкою саду.
Коли все дозріє,зриваю плоди,
Зкладаю їх всі у корзини,
Виходжу у місто і просто даю.
Котрій не побачу дитині.
А сам спокійніший від цього стаю,
Бо ніби то моя дитина,
Куштує плоди мого труду,а я,
Я йду туди кожної днини.
А зараз , коли мандарин ще нема,
Сиджу вечорами у дома.
Приходять провідати друзі мене,
Бо знаєш,нелегко одному."
Присівши на крісло ,поблизу вікна,
Старий мені де-що повідав.
"Тобі дуже вдячний за те,що прийшла,
А хто б мене нині провідав?
Ось так і помру колись в хаті.Ось,ось.
Ніхто навіть і не помітить,
Що дід не виходить у місто чомусь,
Хіба що малесенькі діти.
А зараз ще друзі приходять мої,
Хоч також уже постаріли,
Мене не забули,і в мене усі,
Збираємось ми щонеділі.
Їм також нелегко спускатися вниз,
Тоді догори підійматись,
Бо ноги вже ледве витримують хід,
Але ми не можем здаватись.
Тебе я дитино попрошу одно,
Провідуй у вільну хвилину,
А скоро і я підіймуся на міст,
Коли обірву мандарини."
А через пів року старенький помер,
Його проводжало все місто,
Ніхто не живе у хатині у тій,
Збирати плоди уже пізно.
Вони вже замерзлі висять на гіллях,
Замерз і фонтан коло хати,
Лиш друзі і діти приходять у сад,
Щоб пам"ять його вшанувати.
|
у Вас 
0
одному подисі.