Пам`яті загиблих на підводному човні,
«Курськ» присвячується...
Лист
перший (в день загибелі)
Вода, пісок чи, може, глина
Вони тепер мене поглинуть
На цілу вічність.
Боже мій! Я жить хотів,
Та не зумів...
Я довго вірив,
довго вірив,
Страждав, надіявся і
мріяв,
Як повертатимусь
додому...
Та раптом зрозумів: нікому
Ми не потрібні. І в пітьмі
Я засинав... І в тому сні
Я бачив сина, небо,
землю!
Тебе кохана. Я не стерплю
На тому світі зла такого!
Про нас забули?! Ні,
списали!
А ми тоді того не
знали...
І довго вірили й
чекали...
А нас тоді уже списали...
Лист
другий (в день підняття тіл з
дна)
Вже не живу, тепер я
точно мертвий.
Це так нестерпно, мила,
так нестерпно...
Вже не живий, додому не
поверну,
Де місце є для моряка?
Таверни
Знайти на можу для душі
своєї..
То, може, ти знайдеш на
цвинтарі
Місцинку на самісінькій горі,
Де сухо геть,
Нема води ні краплі!
Тоді, я вірю, наче раптом,
Підніметься душа із
глибини,
Але, моя ріднесенька, зніми
Із себе чорне плаття
безнадії.
Бо в ньому гасне й ця
остання мрія,
І одягни найкращі свої
шати,
Щоб не змогли в тобі
вдови пізнати!
Помолимось тихенько – ти і я –,
Щоб відійшла на небеса
душа моя...