Два листи з дна

Пам`яті загиблих на підводному човні,

«Курськ» присвячується...

Лист перший (в день загибелі)

Вода, пісок чи, може, глина

Вони тепер мене поглинуть

На цілу вічність.

Боже мій! Я жить хотів,

Та не зумів...

Я довго вірив, довго вірив,

Страждав, надіявся і мріяв,

Як повертатимусь додому...

Та раптом зрозумів: нікому

Ми не потрібні. І в пітьмі

Я засинав... І в тому сні

Я бачив сина, небо, землю!

Тебе кохана. Я не стерплю

На тому світі зла такого!

Про нас забули?! Ні, списали!

А ми тоді того не знали...

І довго вірили й чекали...

А нас тоді уже списали...

Лист другий (в день підняття тіл з дна)

Вже не живу, тепер я точно мертвий.

Це так нестерпно, мила, так нестерпно...

Вже не живий, додому не поверну,

Де місце є для моряка? Таверни

Знайти на можу для душі своєї..

То, може, ти знайдеш на цвинтарі

Місцинку на самісінькій горі,

Де сухо геть,

Нема води ні краплі!

Тоді, я вірю, наче раптом,

Підніметься душа із глибини,

Але, моя ріднесенька, зніми

Із себе чорне плаття безнадії.

Бо в ньому гасне й ця остання мрія,

І одягни найкращі свої шати,

Щоб не змогли в тобі вдови пізнати!

Помолимось тихенько – ти і я –,

Щоб відійшла на небеса душа моя...