Торкнеться знов
долоня мікрофону,
Під звуки нот
відкриється душа
І баритоном
ніжно-монотонним
Поет розкаже, що в
житті шукав.
Чого досяг на
поприщі буденнім,
Про що думки
мрійливі не мовчать,
В очах його є
смутку дивна темінь
І ледь вловима
юності печать.
У слові кожнім –
відблиски металу,
Ще й океанів щастя
глибина,
Не просто вірші –
серце зримувало
Небесну височінь й
секрети дна.
Мрійливий голос
пошепки – не криком
Розбудить тишу від
п’янкого сну,
Людей у залі враз
байдужість зникне
Під пісню віршів
ніжну, голоснУ.
Коли скінчиться
монолог поета
І він піде, неначе
й не було,
Якийсь слухач
спитає раптом: «Де ти,
Наш воїне, який
вбиває зло?»…
|