Ти не помітила ножа
у тих словах,
Які мене зламали
враз, мов гілку вітер,
Я промовчав,
піднявши в небо білий стяг,
Ти не помітила ножа
у тих словах,
А я помітив…
І ніби потім день
наступний ожива,
А те, що «вчора»,
ми залишимо позаду,
В мені і досі ще бринять
оті слова,
Хоч ніби потім день
наступний ожива,
Нема розради…
Ми ще згадаємо
десятки тисяч слів,
В яких ще будуть і
троянди, і кинджали,
І знов образи,
потім – «вибач, не хотів»,
Ми ще згадаємо
десятків тисяч слів,
Не ідеали…
Звикає серце і до
меду, і до ран,
Та розбивається,
коли постійно бити,
Його полюють
провокації, обман,
Звикає серце і до
меду, і до ран,
Ми в цьому – квити…
Ти не помітила ножа
у тих словах,
Сховавши лезо поміж
купочками літер,
А я упав, неначе з
неба вільний птах,
Ти не помітила ножа
у тих словах,
А я помітив…
| 
у Вас 
0
