Я криком розриваю
мертву тишу,
Сьогодні сам печаль
у дім привів,
Скажи, чому твоїх
не чую ніжних
Та теплих, наче
промінь сонця, слів?
Я розбиваюсь на
дрібні уламки
І розливаюсь морем
щирих сліз,
Ти набери мене
сьогодні зранку,
Щоб я бар’єри
смутку переліз.
Чи залиши до завтра
у обіймах,
Захочеш, то колись
і в них помру,
Зітри печаль рукою
мимовільно,
Порви мою натягнуту
струну.
У шибку залети
крилатим птахом,
В долонях принеси
мені весну,
Лікуй мій спокій
від їдкого страху
Й цієї ночі швидко я
засну.
Це не тому, що ще
зима лютує,
Сумую я, й
заплакане вікно,
Це просто слів
твоїх чомусь не чую,
Все просто: ми не бачились
давно.
|