Йшов юний Березень собі назустріч маю, Побачив дівчину – красу десь біля гаю. Зустрілись поглядом вони, подали руки, І спалахнули поміж них любові муки.
Даремно батько лютував, жбурляв снігами, Лилися сльози із очей гіркі у мами, Та не боялися тривог думки дівочі, Бо серце билось в унісон, горіли очі.
Сіяли білені мости, мов пишні арки, Підсніжник голову хилив, цвіли фіалки… Ішли закохані удвох, не йшли – летіли, А шлейф за ними, що лягав, лишався білим…
Усі чекали новизни – весни приходу, І нарікали на сніги, і на природу, А заметіль несамовито птахом билась, І зрозуміла тут Зима – вона влюбилась…
|