Йшов юний Березень собі назустріч маю,
Побачив дівчину – красу десь біля гаю. Зустрілись поглядом вони, подали руки,
І спалахнули поміж них любові муки.
Даремно батько лютував, жбурляв снігами,
Лилися сльози із очей гіркі у мами,
Та не боялися тривог думки дівочі,
Бо серце билось в унісон, горіли очі.
Сіяли білені мости, мов пишні арки,
Підсніжник голову хилив, цвіли фіалки…
Ішли закохані удвох, не йшли – летіли,
А шлейф за ними, що лягав, лишався білим…
Усі чекали новизни – весни приходу,
І нарікали на сніги, і на природу,
А заметіль несамовито птахом билась,
І зрозуміла тут Зима – вона влюбилась…
| 
у Вас 
0
