СКАРБ ВЕЛИКИЙ

Пані Ірино, нема неспокою і журби у моєму вірші, хоча я й ностальгую за рідним краєм та тими рідними моїй душі людьми, яких довелося залишити в Україні на якийсь час... мій вірш - це вияв батьківської турботи за долю свого ненародженого сина, гадаю, що кожен батько хоче добра своїм дітям, мріє, аби вони виросли людьми. Як тут без емоцій обійтись? - без емоцій хіба що роботи бездушні писати можуть...
Щодо наступного - я щось трохи не зрозумів про "не нові слова" - це докір мені за те, що я не вигадав ніякого нового слова у цім вірші чи як Вас розуміти? Мабуть, зазирну ще раз на Вашу творчість і подивлюся, які "нові" слова та теми, яких ще ніколи ніхто не вживав, Ви придумали, може й собі щось вигадаю (жартую).
І наостаток - "Божий храм" - це образ, навіть не обов'язково церква, він може бути і в людській душі, головне, аби там жив Господь... Вашу нелюбов до церкви та священників я вже зрозумів, це Ваше право, а я не вправі Вам за це дорікати.
Дякую, пані Ірино, що завітали і покритикували мої далеко "не нові" думки. Може, це й справді мене надихне до створення справді чогось нового, ще нікому невіданого досі...
З повагою, Мартин