ЖУРАВЛИКУ НЕБЕСНИЙ

               * * * *

 Іще болять війни тієї рани,
Не висохли ще сльози в матерів,
А вже нові "чорнобилі" й "афгани"
Пройшлись залізом по серцях синів.
Назавжди опустіла рідна хата.
Осиротіла праведна земля.
І вірить, і не вірить у це мати,
І до портрета сина промовля:
-Хоча б на мить, хоча б на мить воскресни,
Хоча б якусь нам вісточку подай,
Синочку мій, журавлику небесний,
До батьківського дому прилітай.
Весняний сад буяє білим цвітом,
Ласкаве сонце горнеться до ніг...
І як такому диву не радіти,
Та все це, все це тільки для живих.
Горить лампадки вогник невгасимий.
В скорботі тихо линуть ночі й дні.
Шепоче мати: "Синку, сину, сину.
О, як мені без тебе жить одній?
Хоча б на мить, хоча б на мить воскресни,
Хоча б якусь нам віісточку подай.
Синочку мій, журавлику небесний,
До батьківського дому прилітай."