ХТО МИ
Хто ми?
А
справді
Хто ми такі?
Звідки, куди, навіщо?
Нащадки чиїсь…
Або
Чиїсь
попередники?
***
Схаменись, безголовий…
Та чи можна
Отак
Необачно пірнати
До кола вічних питань?
Вийти із них
не вдалось ще
Нікому.
Але ж невідомий
хтось,
Із самих моїх глибин,
Хоче дізнатися:
Хто ми?!
***
В череві матері
Перший рух –
У домовині
Вже нерухомий…
У вирі життя
Від втоми
Ні ніг, ні рук…
Хто ми?!
***
Чом не бактерії,
Не мураші –
Що від матерії,
Що від душі?...
А може…
Від Бога?!
Роботи, янголи,
Власні думки…
Хто ми
Такі?!
***
В кільці ланцюгу,
А де ж ті
кінці?...
Між чим
І чим
Пролягає безодня?
Де сховано сенс,
Який він є –
Хто
Поза нами
Жиє?
***
…Драбина прогресу,
По
ній деремось –
А був же
І перший
Хтось?
…Не переймайсь,
Як дерешся
По ній,
Небо чи пекло
Тебе прийняли…
***
Дух Прометеїв в нас
Чи
орла,
Що печінку його
Клював?
А саме чому – печінку…
Може заради крові?
***
Ми різні на вигляд,
В нас
безліч відмін…
Чому
Не як
один?...
Може
Не так
би
Сварились?..
У Вавілоні
Хто мови наші змінив,
Щоб,
Кожен
кожного,
Більше
Не розумів?
Навіщо?
Може злякавсь,
Що у спільності
Неба досягнемось?
Але ж
Дивно…
лякатися...
Якщо він –
Всемогутній?!
***
Скільки Богів у нас –
Один…
чи у кожного свій?
Мабуть…один,
Але кожен із нас
Уявляє собі свого…
Чом Бог
Не
звертається
Просто до нас,
А завждИ –
Через нас?...
Кого обирає
Для тих розмов?..
І коли
Це
відбудеться
Знов?
***
Так!
Бог
один –
А душа –
Окрема для кожного,
Чи
може спільна?
Бо важко
Собі уявити
Стільки окремих
Душ?!
…А може і справді…
Праві
індуси,
Що душі людей
Переходять
До інших істот –
Тобто –
Круговорот?
***
А може…
Душа одна,
І кожна істота
Перш,
Ніж
почати
Життя,
Прямує до неї
І частку для
себе
Бере?
А як так,
То спільна душа
Нескінчена,
Як Всесвіт?
***
Не знаю,
Як все відбувається…
А може
Ту частку
Істота
Назад повертає,
Як вийде весь термін
Життя…
Тобто –
Купа мала?!
***
Ні, щось тут
Не так…
Бо за визначенням
Душа
суб’єктивна,
Тобто окрема
І за кожною
Всесвіт свій!..
***
Ось
І
питанням кінець.
Вічні вони,
Як і світ,
І навіщо вони
Тобі?
Жив –
Не
питав,
І було тобі
Добре…
Та хтось же
Питав?
Ну, хто,
Як
не сам?..
А може?..
***
Дерсь –
Питання
Ставали скрізь,
Мов ліс…
Заплутавсь у відповідях,
Втратив орієнтири…
А головне –
Поміркованість
і рівновагу.
***
Все!
Більше
Не можу!
Краще
Вже ріжте
Мене на
шматки!..
Та питання
Стоїть!
Стоїть,
Мов цвяхами прибите.
-
Хто ми?
-
Складно відповісти!
-
А як словом одним?
-
Людство!!!
1995
Додав: вершник (29.04.2013)
| Автор: © Юрій Іванов
Розміщено на сторінці : Життя... , Історичні вірші
Поділіться цією публікацією у Фейсбуці :
Переглянули твір - 2175 чол.
у Вас # закладок
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 8
Порядок виводу коментарів:
За замовчуванням
Спочатку новi
Спочатку старі
Додати коментар :
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
( 50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++ ")
klavysjka : А инасправді і бачать, і чують.. та споглядать. Єдине, мабуть, забувають, що їхня хата не скраю, а й наступна після нашої...
klavysjka : На превеликий жаль... Тиша насторожую. лякає...
klavysjka : Щиро дякую! Так авоно і є. Любов і ненависть... Ніколи про таке не могли й подумать...
klavysjka : Це правда. Так воно і є. Навчились переглядати цінності життя