ява п`ята
СОН
(Двiр i свiтлиця Кочубеїв)
Кобзар
Минуло днiв з тих пiр чимало.
Води чимало утекло.
Весiлля в Теклi одгуляли –
село, як пасiка, гуло.
Вже Текля – справжня молодиця,
в очiпку – писарю жона!
А Кочубеївна сумна
Живе, немовби для годиться...
Як тiнь по саду сновигає -
Чи долi там собi шукає?
То йде у двiр, то з двору в хату, -
Там вiзьме книжечку читати,
Що їй Мазепа передав…
А то в подушку порида,
Щоби не чула часом мати,
Бо знову стане приставати,
Розпитувать, чого блiда,
Чи, боронь Боже, не хворiє?
А що їй може одказати
На те закохана Марiя?
Щоденно: до пiзна од рана
Вона в саду чекає Йвана,
А вiн не їде i не йде
Уже ген-ген которий день.
Марiя
Чого вiн перестав до нас
Приходити од часу час?
Кочубеїха
Хто – вiн? Про кого ти питаєш?
Чи не ЧуйкЕвичiв Степан?
Марiя
Та нi, я кажу - пан ГетьмАн...
Кочубеїха
Ти iнтерес до нього маєш?..
Кобзар
На тiм Марiя замовка,
Тiльки засмучена рука
Печально книжечку гортає...
З весни не бачились вони.
А вже повiсма сивини
Вплiтає серпень в коси гаю -
Марiя Гетьмана чекає.
Вона ввiряє тiльки Богу
Свою тернистую тривогу.
Як свiчка, мерхне i смеркає
В долонях бЕзвiсти й одчаю.
…Читаючи на нiч псалтир,
Подумує про монастир...
I вiщий сон їй часто сниться:
Немов заходить в двiр до них
Старенька згорблена Черниця
І мовить слово заучЕне:
«Возрадуйся! Ти наречена.
I Бог, Марiє, твiй Жених...»
Та й возлагає їй на плечi
Принесене вбрання чернече.
I вже Марiя бiлолиця
У чорнiм,
Бо й сама черниця,
То полишивши батькiв двiр -
Іде босонiж в монастир
Проз вижате серпами поле:
Стерня їй ноги босi коле...
Аж навпростець, по тiй стернi,
Летить Мазепа на конi!
Веселий, радiсний з лиця –
Палають очi, як сонця`!
Вiн подає Марiї руку
Й веде у церкву, до вiнця -
З'єднатись волею Творця,
Забувши горе i розлуку.
I вже вони, як голуби,
Покiрнi Божiї раби
Стоять перед вiнцем у парi
В пахучiй ладановiй хмарi –
Церковний хор для них спiва
Святих псалмів святі слова:
«Благослови, небесний Отче...»
Марiя опускає очi,
Жених цiлує їй чоло,
В уста поцiлувати хоче...
Враз щось завило! Загуло!
Мазепа зник - як не було!
Лиш хтось прокляття їм бурмоче...
...Сама Марiя. Свiчка плаче,
Стiкає воском по руцi –
Нараз вона iз жахом бачить,
Як з трун пiдводяться мерцi!
…Чось Iскра з Кочубеєм тут,
Серед мерцiв i того чаду, -
Царю московському за зраду
Безбожно Гетьмана клянуть!
(Такi якiсь нiкчемнi й ницi,
І скачуть, наче двi блощицi...)
...Марiя в чорнiм, як вдовиця,
Мiж мертвих – Боже, борони! –
Та ж то не в церквi, а в каплицi
Вiнчались з Гетьманом вони!..
...Аж все те зникло, провалилось,
І вже Марiя опинилась
Бiля камiнної стiни:
Хтось одчиня важе-е-енну браму,
Вона вступає в стiни храму
І гасне, як сумна зоря,
У сутiнках монастиря...
...Проснувшись вдосвiта зо сна
Марiя думає, сумна:
Марія
Це моя доля – та Черниця,
Вона менi на горе сниться,
Видать, повiк не бути з ним,
Коханим Гетьманом моїм...
Кобзар
Такi думки, то чиста згуба...
Марія
А може, я йому не люба?..
А може, вiн де iншу має,
А про любов мою й не знає?..
Ще раз його узрiти ввiчi
Й одкритися у всім при стрiчi!..
Нехай вже вiн мене осудить,
А чи од вІдчаю спасе –
Я буду дякувать за все.
Кобзар
Встає й бере до рук перо –
В суддi в достатку те добро –
Од хвилювання ледве дише –
ЦидУлку Гетьмановi пише:
«Вельмишановний пане Йване...»
Марiя
НапИшу i дождусь Дем'яна
(вiн часто в нас буває зрана,
слуга довiрений Гетьмана) –
І, що би вже не сталось там,
Листа Мазепi передам…
(Марiя у саду. З хати виходить Дем'ян, слуга Гетьмана Мазепи, i поспiшає до ворiт. Марiя зове його).
Марiя
Тебе, здається, звуть Дем'яном?..
(Дем'ян ствердно киває головою)
Передаси` своєму пану
Осьо цидулку.
Та нiкому її, дивись, не оддавай,
А тiльки Гетьману самому...
Дем'ян
Iсполню, панi, як велiли.
Самому пану, ясне дiло,
Не сумлiвайтесь, передам.
А взавтра все розкажу вам,
А бiльш нiкому - а нi же`!
Марiя
Хай тебе Янгол береже.
Дем'ян
(бере цидулку i ступає з двору).
...і що за справа у панянки
До мого пана? Дивна рiч...
А брови в неї – як в циганки!
А очi –як iмлИста нiч...