КОЧУБЕЇВНА (ява п`ята) СОН

ява п`ята СОН (Двiр i свiтлиця Кочубеїв) Кобзар Минуло днiв з тих пiр чимало. Води чимало утекло. Весiлля в Теклi одгуляли – село, як пасiка, гуло. Вже Текля – справжня молодиця, в очiпку – писарю жона! А Кочубеївна сумна Живе, немовби для годиться... Як тiнь по саду сновигає - Чи долi там собi шукає? То йде у двiр, то з двору в хату, - Там вiзьме книжечку читати, Що їй Мазепа передав… А то в подушку порида, Щоби не чула часом мати, Бо знову стане приставати, Розпитувать, чого блiда, Чи, боронь Боже, не хворiє? А що їй може одказати На те закохана Марiя? Щоденно: до пiзна од рана Вона в саду чекає Йвана, А вiн не їде i не йде Уже ген-ген которий день. Марiя Чого вiн перестав до нас Приходити од часу час? Кочубеїха Хто – вiн? Про кого ти питаєш? Чи не ЧуйкЕвичiв Степан? Марiя Та нi, я кажу - пан ГетьмАн... Кочубеїха Ти iнтерес до нього маєш?.. Кобзар На тiм Марiя замовка, Тiльки засмучена рука Печально книжечку гортає... З весни не бачились вони. А вже повiсма сивини Вплiтає серпень в коси гаю - Марiя Гетьмана чекає. Вона ввiряє тiльки Богу Свою тернистую тривогу. Як свiчка, мерхне i смеркає В долонях бЕзвiсти й одчаю. …Читаючи на нiч псалтир, Подумує про монастир... I вiщий сон їй часто сниться: Немов заходить в двiр до них Старенька згорблена Черниця І мовить слово заучЕне: «Возрадуйся! Ти наречена. I Бог, Марiє, твiй Жених...» Та й возлагає їй на плечi Принесене вбрання чернече. I вже Марiя бiлолиця У чорнiм, Бо й сама черниця, То полишивши батькiв двiр - Іде босонiж в монастир Проз вижате серпами поле: Стерня їй ноги босi коле... Аж навпростець, по тiй стернi, Летить Мазепа на конi! Веселий, радiсний з лиця – Палають очi, як сонця`! Вiн подає Марiї руку Й веде у церкву, до вiнця - З'єднатись волею Творця, Забувши горе i розлуку. I вже вони, як голуби, Покiрнi Божiї раби Стоять перед вiнцем у парi В пахучiй ладановiй хмарi – Церковний хор для них спiва Святих псалмів святі слова: «Благослови, небесний Отче...» Марiя опускає очi, Жених цiлує їй чоло, В уста поцiлувати хоче... Враз щось завило! Загуло! Мазепа зник - як не було! Лиш хтось прокляття їм бурмоче... ...Сама Марiя. Свiчка плаче, Стiкає воском по руцi – Нараз вона iз жахом бачить, Як з трун пiдводяться мерцi! …Чось Iскра з Кочубеєм тут, Серед мерцiв i того чаду, - Царю московському за зраду Безбожно Гетьмана клянуть! (Такi якiсь нiкчемнi й ницi, І скачуть, наче двi блощицi...) ...Марiя в чорнiм, як вдовиця, Мiж мертвих – Боже, борони! – Та ж то не в церквi, а в каплицi Вiнчались з Гетьманом вони!.. ...Аж все те зникло, провалилось, І вже Марiя опинилась Бiля камiнної стiни: Хтось одчиня важе-е-енну браму, Вона вступає в стiни храму І гасне, як сумна зоря, У сутiнках монастиря... ...Проснувшись вдосвiта зо сна Марiя думає, сумна: Марія Це моя доля – та Черниця, Вона менi на горе сниться, Видать, повiк не бути з ним, Коханим Гетьманом моїм...

Кобзар Такi думки, то чиста згуба...

Марія А може, я йому не люба?.. А може, вiн де iншу має, А про любов мою й не знає?.. Ще раз його узрiти ввiчi Й одкритися у всім при стрiчi!.. Нехай вже вiн мене осудить, А чи од вІдчаю спасе – Я буду дякувать за все. Кобзар Встає й бере до рук перо – В суддi в достатку те добро – Од хвилювання ледве дише –
ЦидУлку Гетьмановi пише: «Вельмишановний пане Йване...» Марiя НапИшу i дождусь Дем'яна (вiн часто в нас буває зрана, слуга довiрений Гетьмана) – І, що би вже не сталось там, Листа Мазепi передам… (Марiя у саду. З хати виходить Дем'ян, слуга Гетьмана Мазепи, i поспiшає до ворiт. Марiя зове його). Марiя Тебе, здається, звуть Дем'яном?.. (Дем'ян ствердно киває головою) Передаси` своєму пану Осьо цидулку. Та нiкому її, дивись, не оддавай, А тiльки Гетьману самому... Дем'ян Iсполню, панi, як велiли. Самому пану, ясне дiло, Не сумлiвайтесь, передам. А взавтра все розкажу вам, А бiльш нiкому - а нi же`! Марiя Хай тебе Янгол береже. Дем'ян (бере цидулку i ступає з двору). ...і що за справа у панянки До мого пана? Дивна рiч... А брови в неї – як в циганки! А очi –як iмлИста нiч...