УЛАМКИ

Під снігом замерзну, під сонцем засохну,

Птахи у Шрі-Ланку, а песики здохнуть,

Ключі не від серця, таксі у минуле,

Розбились люстерця, та ми не почули…

Останнього цвяха в поховану душу,

Герасим утопить, Отелло задушить,

Альбом фотографій, відкриток – чотири,

У сумці – три светра, ключі від квартири.

Сліди замело на піску біля моря,

Згадали про побут – забули про зорі,

Побиті сервізи, покручені вуха,

А ти ж говорила: «Нікого не слухай».

Роздерта фата, не заклеєно рани,

Зима не минає, весна не настане,

Тривожать слова в пожовтілих конвертах,

Та гордість не тоне, вона така вперта.

Отруєний сік заливає пігулки,

Ніхто не сплітає порізані руки,

Цукерки вже з’їли, а квіти зів’яли,

Бо навіть і римлян знаходили галли.

Опівночі в чорнім усе кольорове,

Себе показала? До завтра, любове…