| Я тобі послання з-поза ґрат
Слала (і не раз!), мій рідний сину,
Поки одурілий супостат
Твердолобо нищив, безневинну.
Зазіхнувши аж на небеса,
Злісно плюдрував мої роздолля,
Кров'ю виводила словеса,
Кликала до хати з доброполя
Добру долю, та вона, чужа,
Балювала на банкетах грішних -
І моя розіпнена душа
Голосила гірко і невтішно...
То ж і ти не чув, і не читав,
Задививлявся в далечі чужинні.
Проминали-лущились літа,
Танули, як мрева тополинні...
А тепер, мій сину, а тепер
Вже терпіти силоньки не маю,
Межи сірувато-марних пер
Ніби-волі марно дотліваю.
Ну а ти, як завше, десь убік
Дивишся і міриш до польоту...
Втрачено усім надіям лік,
Згублено чекань безвільну йоту.
Я німа за ґратами, слаба,
Я побита, зранена, забута.
Ну ж бо, глянь, як щириться злоба́,
Як сичить жорстоко - темна, люта!
Подивись, як гасне той вогонь,
Що йому судилось би віками
Пити силу із твоїх долонь,
І ясніти у світлиці мами.
Подивись, мій сину, і прозрій,
Врешті розведи ярке багаття
І зрятуй осквернені мої
Щедрі ниви від лихого татя!
Виведи мене на світлу путь,
Рідний сину, мій хороший сину!
Та не видно, та чомусь не чуть,
Шлю послання і (укотре!) гину...
(24.06.13) |