Про нас
пам’ятатимуть зорі та skype,
Й маленькі
провулки, що точно для двох,
І в соннім
освітленні Краківських кнайп
Згадаєш колись наш
сумний епілог.
Облиш дороге в електронних листах,
Залишившись
спомином темних ночей,
Життя не шукатиме мирного
стяг,
Тим паче, коли
рандеву – це e-mail.
Ба, кожен твій день
– черговий краков’як,
Танцюєш його, не
відкривши вуаль,
А кожен мій день,
бойовий мов гопак,
Самотній козак – не
боєць-самурай.
Твій пастор –
Вишневський, коханець – Шопен,
В душі ти – царівна
дворянських епох,
Я - жертва Шенгену
й Шекспірівських сцен,
Ось бачиш, немало
капканів для двох.
До сліз не спускайся, ну що ти, облиш,
Нам вистачить
вдосталь й жовтневих дощів,
Кохатиме Віслу
Маленький Париж,
Яку в мережевому
світі зустрів.
А що випадкове – то
все неспроста,
Про це і без мене
ти знаєш сама,
Про нас
пам’ятатимуть тихі міста,
Хоч спогади – те,
чого більше нема…
|