………………………………………………………………10сек

Жіночко вамп,

Осіннього вечора

У ресторані чекають на нас..

Адже саме сьогодні день роковин

Початку нашої близькості.

Два KADILLAK-и –

Білий і чорний –

До наших воріт.

Почт охоронців

В позошляховиках,

Путь розчищати спереду

І прикривати ззаду.

А в ресторані усі на нервах.

Вхід по запрошеннях,

А інших всіх завертають

До виходу,

Преса і папарацці –

Звичайно будуть -

Але тільки обрані

І відфільтровані.

Ну, що ж ,

Ми вже одягнуті,

Я зазвичай у смокингу,

А жіночка вамп
У сукні новій,

Блискучій, із переливами,

Неначе шкіра змії,

Із декольте сміливим,

І повністю оголеною спиною,

Зате ніжки стрункі аж до самих п’ят

Декоровані вишуканою тканиною,

І тільки із глибоких розрізів

Іноді проглядає

Мармурова білизна шкіри.

А скільки прикрас –

Про них вже мовчу,

Бо місця не висточить

Навіть у довжелезному свитку,

Такому ж, яких по світлиці

Чимало повішено

Поруч із гобеленами.

І ось ми готові…

Подаю руку –

І вона, на неї спираючись,

Сходить униз до холу,

Немов королева.

А там вже очикують…

Поважний дворецький

Із почтом лакеїв.

При нашій появі,

Один з них

Накидає не плечі жіночці вамп

Манто із норок – біле, мов сніг.

І вона йде до великих парадних дверей,

Що заздалегідь вже давно розчинені.

А біля ганку очикують водії –

Мій у чорному,

Мов поставлений на задні лапки

Літній досвічений кріт,

Її ж – в усьому білому

Довгий, масластий,

Наче той бусол

Із чорною смужкою замість краватки,

Звичайно, що молодий,

Старих вона і на дух не переносить.

Охоронці тримаються осторонь,

Їм не личить наближатися упритул ,

Хіба що за умов екстремальних,

Яких, сподіваюся щиро,

В святковий не виникне день.

Хвилина… І ось ми вже рушили –

Кортеж із мигалками,

А у центрі

Звичайно жіночка вамп.

Повні столи – аж ломляться,

Гучне застілля – аж стіни гудуть.

Скільки тостів римованив

І не римованих теж

Приготував тамада,

А тепер з вуст, мов з рук,

Наче той голубар,

У політ запускає.

Я вслухаюсь у них,

Та жіночка вамп

З презирством викривлює

Повні червоні вуста

І мружить, мов стріли підведені,

Набряклі втомлені очі.

Мудра вона – ось чому

Їй нічого давно не цікаво.

Бо пізнала усе:

І побої в дитинстві,

І зґвалтуванні у юності,

А трохи пізніше

Зневажливість чоловіка

І пелюшки, пелюшки, пелюшки.

Від всіх і всього натерпілась,

І ось у зрілих літах

Жіночка вамп, мов у казці живе,

Бо я їй у всім догоджаю.

А як же, поперше, кохаю,

Подругк, можливість маю таку,

Кожну копійку не рахувати,

І кожну для неї,

Для моєї жіночки вамп.

І ось стоїть на столі

Келих на довгій ніжці

Із справжнім французьким шампанськім,

А в келиху чорна троянда –

Все, як у Блока, у незнайомці.

Жіночка вамп посміхається

СамИми куточками вуст.

О, Божечки! Та як я кохаю її,

Який я безмежно щасливий.

…Та раптом – гуркіт і постріли,

Гупіт важкий від падінь

Тіл моїх охоронців.

І ось нарешті до зали

Уривається він,

Ніким не запрошений,

Та і не переможений

Також на жаль.

-Ну, що? – зверхньо

Звертається він до мене:

-Натішився, похіть свою вдовільнив,

А тепер і віддай, ту що мені належить.

І жіночка вамп не обертаючись

Йде до нього,

А я залишаюсь на місці.

І в голові прокручується

Останні п’ятнадцять років.

Купівля і перепродаж

Ласих земельних ділянок,

Тогівля нафтою,

Завезеною без мит,

А поруч із цим

Афганський важкий наркотрафік,

Але ж напрочуд прибутковий…

А цей невдаха, що нині вірвася до зали,

Маленький і лисий,

Хіба тільки те, що злий.

Йде до останнього, не маючи розуму

І добре пророблених бізнес проектів.

Ми колись починали разом,

Двоє афганців колишніх,

Вишвирнутих за борт,

Потужними хвиляма перебудови.

Усе поділяли навпіл, і перші гроші,

І першу здобич, а головне,

Прихильність

Жіночки вамп.

З ним важко було

Та я намагався спочатку

Якость залагодити

Усі протиріччя, усі непорозуміння,

Пов’язані з його дурною натурою.

Та потім впевнився,

Що він на одне тільки здатний

Усе руйнувати,

Усьому протистояти.

І тоді – я ковдру потяг на себе –

Вчасно і впевенено,

І в одну мить він лишився всього,

Та – не загинув, а затаївсь.

Що робив ,

Які сколочував зграї,

Я не цікавився і не знаю.

Та нащо цікавитись,

Коли все це суцільний

Самісенький кримінал,

До якого я давно непричетний

Із яким ні за що не домовиться влада.

Завтра стягнуть всі сили,

Завтра він буде метртвий,

Але сьогодні – він переміг,

І жіночка вамп

Дісталась у здобич йому,

А я на підлозі

Із простреленими грудьми,

Завершую останній свій хрип -

Немов баритон всесвітньо відомий
На бенефісі завершує

Фінальну партію

На сцені Ла Скала.

А тим часом негідник

Щось суворо

Наказує жіночці вамп,

І та слухняно,

В усіх на очах,

Висковзує з сукні,

Мов з шкіри змії,

Для якої час ліньки настав.

Та переможцеві замало й цього

Для повної перемоги,

І він їй наказує ще,

Чого я на щастя не чую.

Та на нещастя

Все ж таки бачу,

Як вона позбавляється

Неквапливо

Мережаної білизни,

І залишається у вбранні Єви

На високих підборах.

Це надзвичайно

Подобається йому,

Хижа посмішка

Розрізає навпіл

Його обличчя,

А короткопала долоня

Із викрученими набряклими суставами

Грубо тьопає її по опуклих півкруж’ях

Досконалої, як і все інше у ній,

Та в дану мить незахищеної

І потерпаючої сідниці.

Вона не заперечує,

Їй навіть певно подобається

Таке відверте поводження

Її нового господара і годувальника.

Але я, хоч і напівметрий,

Не витримую такої ганьби

І міцно заплющую очі,

Втрачаючу рпзом

І зір, і свідомість.

Гадав, що помер,

Але опритомнів раптом

Ні в пеклі, і не в паю

А на жорсткому лікарняному ліжку.

Із важкістю сконцентрував зір

І поступово із світлих і темних плям

Вирізнилась палата,

Із сонячними променями на підлозі,

А на металевому офісному стільці

Між ліжком і тумбочкою

Вона, моя невідступна

Жіночка вамп.

Білий халатик обтягнув

Худеньку зігнути спину,

Лікті встромлені у коліна,

А долоні аж до білих плям

На костяшках пальцях

Підпирають важку натомлену голову.

Я хочу звернутися

До неї

І розпитать.

Що і як сталося,

Та вона притискає палець

До тоненьких блідих

Із синім відтінком вуст
І розумію,

Розмовляти мені

Недозволено.

Ну, що ж,

Почекаю, поки загоїться

Все усередині.

А поки

Мовчки лежатиму

І дізнаватимуся,

Про новини, що вирують навколо,

Та й знову виносять кудись.

Гадаю, що не до смерті,

А до життя.

Це тимчасовому ьула перемога,

А зараз переможцеві моєму

Мабуть дісталося вже по повній,

І він не те що холодний, а крижаний

Перебуває на мармуровій брудній столешниці

Якогось там моргу,

Вже пошматований п’яним прозектором.

Та це все уже не суттєво,

Головне ж тільки та,

Що знову зі мною

Жіночка вамп –

Мій хрест

І мій оберіг.