………………………………………………………………10секЖіночко вамп, Осіннього вечора У ресторані чекають на
нас.. Адже саме сьогодні день
роковин Початку нашої близькості. Два KADILLAK-и
– Білий і чорний – До наших воріт. Почт охоронців
В позошляховиках, Путь розчищати спереду І прикривати ззаду. А в ресторані усі на
нервах. Вхід по запрошеннях, А інших всіх завертають
До виходу, Преса і папарацці – Звичайно будуть - Але тільки обрані І відфільтровані. Ну, що ж , Ми вже одягнуті, Я зазвичай у смокингу, А жіночка вамп У сукні
новій, Блискучій, із переливами, Неначе шкіра змії, Із декольте сміливим, І повністю оголеною
спиною, Зате ніжки стрункі аж
до самих п’ят Декоровані вишуканою
тканиною, І тільки із глибоких
розрізів Іноді проглядає
Мармурова білизна шкіри. А скільки прикрас – Про них вже мовчу, Бо місця не висточить Навіть у довжелезному
свитку, Такому ж, яких по світлиці Чимало повішено Поруч із гобеленами. І ось ми готові… Подаю руку – І вона, на неї спираючись, Сходить униз до холу, Немов королева. А там вже очикують… Поважний дворецький Із почтом лакеїв. При нашій появі, Один з них Накидає не плечі жіночці
вамп Манто із норок – біле,
мов сніг. І вона йде до великих
парадних дверей, Що заздалегідь вже давно
розчинені. А біля ганку очикують
водії – Мій у чорному, Мов поставлений на задні
лапки Літній досвічений кріт, Її ж – в усьому білому Довгий, масластий, Наче той бусол Із чорною смужкою замість
краватки, Звичайно, що молодий, Старих вона і на дух не
переносить. Охоронці тримаються
осторонь, Їм не личить наближатися
упритул , Хіба що за умов
екстремальних, Яких, сподіваюся щиро, В святковий не виникне
день. Хвилина… І ось ми вже
рушили – Кортеж із мигалками, А у центрі
Звичайно жіночка вамп. Повні столи – аж
ломляться, Гучне застілля – аж
стіни гудуть. Скільки тостів римованив І не римованих теж Приготував тамада, А тепер з вуст, мов з
рук, Наче той голубар, У політ запускає. Я вслухаюсь у них, Та жіночка вамп З презирством викривлює Повні червоні вуста І мружить, мов стріли
підведені, Набряклі втомлені очі. Мудра вона – ось чому Їй нічого давно не
цікаво. Бо пізнала усе: І побої в дитинстві, І зґвалтуванні у юності, А трохи пізніше Зневажливість чоловіка І пелюшки, пелюшки,
пелюшки. Від всіх і всього
натерпілась, І ось у зрілих літах Жіночка вамп, мов у казці
живе, Бо я їй у всім догоджаю. А як же, поперше, кохаю, Подругк, можливість маю
таку, Кожну копійку не рахувати, І кожну для неї, Для моєї жіночки вамп. І ось стоїть на столі Келих на довгій ніжці Із справжнім французьким
шампанськім, А в келиху чорна троянда
– Все, як у Блока, у
незнайомці. Жіночка вамп посміхається СамИми куточками вуст. О, Божечки! Та як я кохаю
її, Який я безмежно щасливий. …Та раптом – гуркіт
і постріли, Гупіт важкий від падінь Тіл моїх охоронців. І ось нарешті до зали Уривається він, Ніким не запрошений, Та і не переможений Також на жаль. -Ну, що? – зверхньо Звертається він до мене: -Натішився, похіть свою
вдовільнив, А тепер і віддай, ту що
мені належить. І жіночка вамп не
обертаючись Йде до нього, А я залишаюсь на місці. І в голові прокручується Останні п’ятнадцять
років. Купівля і перепродаж Ласих земельних ділянок, Тогівля нафтою, Завезеною без мит, А поруч із цим
Афганський важкий
наркотрафік, Але ж напрочуд прибутковий… А цей невдаха, що нині
вірвася до зали, Маленький і лисий, Хіба тільки те, що злий. Йде до останнього, не
маючи розуму І добре пророблених
бізнес проектів. Ми колись починали
разом, Двоє афганців колишніх, Вишвирнутих за борт, Потужними хвиляма
перебудови. Усе поділяли навпіл, і
перші гроші, І першу здобич, а головне, Прихильність Жіночки вамп. З ним важко було
Та я намагався спочатку Якость залагодити Усі протиріччя, усі
непорозуміння, Пов’язані з його дурною
натурою. Та потім впевнився, Що він на одне тільки
здатний Усе руйнувати, Усьому протистояти. І тоді – я ковдру потяг
на себе – Вчасно і впевенено, І в одну мить він лишився
всього, Та – не загинув, а
затаївсь. Що робив , Які сколочував зграї, Я не цікавився і не знаю. Та нащо цікавитись, Коли все це суцільний Самісенький кримінал, До якого я давно
непричетний Із яким ні за що не
домовиться влада. Завтра стягнуть всі
сили, Завтра він буде метртвий, Але сьогодні – він
переміг, І жіночка вамп Дісталась у здобич йому, А я на підлозі Із простреленими грудьми, Завершую останній свій
хрип - Немов баритон всесвітньо
відомий На бенефісі завершує Фінальну партію На сцені Ла Скала. А тим часом негідник Щось суворо Наказує жіночці вамп, І та слухняно, В усіх на очах, Висковзує з сукні, Мов з шкіри змії, Для якої час ліньки
настав. Та переможцеві замало
й цього Для повної перемоги, І він їй наказує ще, Чого я на щастя не чую.
Та на нещастя Все ж таки бачу, Як вона позбавляється Неквапливо Мережаної білизни, І залишається у вбранні
Єви На високих підборах. Це надзвичайно Подобається йому, Хижа посмішка Розрізає навпіл Його обличчя, А короткопала долоня Із викрученими набряклими
суставами Грубо тьопає її по
опуклих півкруж’ях Досконалої, як і все
інше у ній, Та в дану мить незахищеної І потерпаючої сідниці. Вона не заперечує, Їй навіть певно подобається Таке відверте поводження Її нового господара і
годувальника. Але я, хоч і напівметрий, Не витримую такої ганьби І міцно заплющую очі, Втрачаючу рпзом І зір, і свідомість. Гадав, що помер, Але опритомнів раптом
Ні в пеклі, і не в паю
А на жорсткому лікарняному
ліжку. Із важкістю сконцентрував
зір І поступово із світлих
і темних плям Вирізнилась палата, Із сонячними променями
на підлозі, А на металевому офісному
стільці Між ліжком і тумбочкою Вона, моя невідступна
Жіночка вамп. Білий халатик обтягнув Худеньку зігнути спину, Лікті встромлені у
коліна, А долоні аж до білих
плям На костяшках пальцях Підпирають важку
натомлену голову. Я хочу звернутися До неї І розпитать. Що і як сталося, Та вона притискає палець До тоненьких блідих Із синім відтінком
вуст І розумію, Розмовляти мені Недозволено. Ну, що ж, Почекаю, поки загоїться Все усередині. А поки Мовчки лежатиму І дізнаватимуся, Про новини, що вирують
навколо, Та й знову виносять
кудись. Гадаю, що не до смерті, А до життя. Це тимчасовому ьула
перемога, А зараз переможцеві
моєму Мабуть дісталося вже
по повній, І він не те що холодний,
а крижаний Перебуває на мармуровій
брудній столешниці Якогось там моргу, Вже пошматований п’яним
прозектором. Та це все уже не суттєво, Головне ж тільки та, Що знову зі мною Жіночка вамп – Мій хрест І мій оберіг.
|