Голосіївські оповіді (Голодомор)

Не всиг розтанути ранок, як баба Горпина вже прямувала до сільського «супермаркету» за хлібом. Товари до нього привозили у вівторок, четвер і суботу, тому дід Василь нагадав бабці, щоб та зранку встигнула придбати свіжого запашного хліба.

Перед магазином уже зібралася черга з декількох осіб:  Юрко Бітон, Вова Табур і Серафим Кирпа. Старенька бабуся, привітавшись з односельцями, зупинилась в кінці черги за Кирпою. В цю мить Серафим (молодий чоловік років 35) пропустив стареньку вперед. Хлопчик Юрко теж було хотів поступитися місцем бабусі, проте парубок – Табур заперечив, мовляв уже й так дві години мерзне перед магазином. Серафим посміхнувся, адже бачив як той годину назад вітався із другом перед його домом (в іншому кутку села), та все ж вирішив промовчати.

Поступово черга за свіжим хлібом підійшла й до бабусі. В магазині продовчиня почала розпитувати про трагічну річницю дня памяті, дня скорботи, дня геноциду українського народу – про голодомор 32-33 років.

-Я була вельми маленька, али ти дні запомнолись мині на все життє. То зара в магазіні є все шо хочиш, а туді навіть крошкє хліба люди місяцями не видили.

-Та хіба ж це асортимент: концерви, декілька ковбас і карамельні цукерки, добре хоч хліб зранку привезли – обурювалась продавщиня.

-Ой, Людочко, батько в в ти рукє кожний день худив у ліс пу жолуді. А бувало, шо він вибирав їх з-пуд снігу. Вдома ми сушили та пиритирали дубові плуди  у пурушкоподібну масу, я ше й доси помню йуго гіркий присмак. Мати його пиримішувала із пиритертими зернами горіхів, гарбузів, свинячки¹, гурчиці, курінням дикорослого бурячку² і жарила такє уладкє. З часом і це вийшло з нашуго рацийону харчування. В силі стуяла мертва тиша: на двурах ни було субак, кутів, навіть миші й ті за кілька тижнів попропадали. Памятаю ше, як мине – найменшу в сімї, матуся хувала в пудвалі від гулодних сусідів – в очах бабусі запалав тривожний вогник страшних часів, поступово з кожним словом він набирав все більшої і більшої сили, аж ось це вже вирував холодний вогонь смерті, бабця на деякий час заплющила очі, потім розплющивши, переглянулась довкола і трішки заспокоївшись додала -  Я ще й досі крошичкє святого хліба бережливо збираю у мишочок, провсяк випадок. А коли ж назбирується повний, і я виджу шо в сило визуть свіжий хліб, то висипаю ти крошкє у гудівницю для курей.

-Ой, Кіндратівно, запевняю Вас, що хліба в Україні вистачить на кожного.

-Ти знаїж, я помню батько рузказували, шо в ти далекі рукє тоже зибрали дуже багацько зирна і хліба пувинно було хватати на всіх, али…

-У всьому винна «совецкая власть» - зауважив Серафим, що уважно вловлював кожне слово баби Горпини.

Розмову перервав Вова Табур. Виявилось що недавно куплений хліб він згодував кролям, тому що полінувався вчора звечора нарізати ріпи. А тепер знову вирішив придбати кілька буханок, щоб вистачило ще й на сьогоднішній вечір… кролям…

свинячка¹ , дикорослий бурячок² - діалектична назва деяких видів бурянів.