Я лежав на вікні, на стіну сперши свій голос, У диму табака розчинились думки… Я хотів дивитись мертвим оком на когось, Мене упоїли хмелем роки… Захотілось піднятись, знайшов навіть сили, Та у прірву слів проваливсь… Ті слова, мов повії, навкруги вполонили Та іще біль нагодивсь… Кожне кричить написати про нього, Хочу помогти їм усім… Але як же словами описувать слово? Своє я перо від сорому з’їм… Останній акорд – і лезом по венах, Секунди у пекло течуть… Аж прокинувся я – на волі теренах Боже не дай вам заснуть…
Ого, Олексіє, якщо Ви під час реєстрації вказали правду на дату свого народження, то Ви молодець, скажу! Для таких літ і ось такий рядок: "Мене упоїли хмелем роки…" та і в цілому... Поставлю відмінно...
заклопотані рядки читанням себе самих де багато змісту для різних думок
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi:Дуже сильний, гострий і водночас глибокий вірш. У ньому відчувається не просто критика, а біль за правду, справедливість і відповідальність перед людьми. Особливо влучно з
virchi:Дуже образний і глибокий вірш. 🌿 Стільки різних перевтілень — і зрештою все одно повернення додому. Особливо сподобався фінал: простий, але дуже сильний. ❤️
у Вас 
0
