Мені приснився дивний сон: Неначе я уже стара, На тумбі плаче грамофон, І вкрила скроні сивина…
І ось беру старий альбом, Великий дуже і важкезний.. Я відкриваю і раптом - Я потрапляю в сад чудесний!
В альбомі сотні фото різних, На фото тисячі дітей, Смішних, веселих і капризних. Десятки вирізок, статей…
Приходять в пам’яті картини: Коли я працювала в школі, Оті щасливії години, Що зготувала мені доля.
Згадала свОї усі класи, Усі вистави і пригоди. Куди ми їздили всі разом, Усі примирення, невзгоди.
Як першокласники давали Щодня до тисячі питань! Я на усі відповідала, Вони ж бо прагнули до знань…
Як своїх рідних - всіх ростила, За всі раділа перемоги. Для них дорогу я стелила - В нові незвідані дороги.
Я пам’ятаю всі прощання, Усі свої четверті класи. Не марними були старання, Порозквітали діти з часом.
Згадала ласку, ту що дарувала, І мудрість, і вірність, і ніжне тепло, І ті дивні світи, що для них відкривала, Як знань чарівне і живе джерело.
Пластинка повільно собі зупинилась, А чиясь рука мене збоку штовхнула. Прокинулась, трішки розтормошилась, На лекції я випадково заснула…
|