Сховаю навіки непрошені сльози і біль Землею засиплю їх в яму страшну і глибоку.. Природа хай терпить й витруює часом гонінь ті зболені ночі і ріки страхіття широкі Зачиниться хай залізна минулого брама Я викину ключ! Хай ржавіє замок! Скрипучі сходини колишнього щастя-вігвама Не треба тривожить! Колишнє – лиш гіркий урок! І гордо всміхнутись примусить незламна натура Сльоза? То -смітина! Страждання? Майстерна лиш гра! Вперед! У майбутнє Нот нових чека партитура! Зіграй віртуозно! Й життя проживи на «Ура». 05.08.2007
Дякую, вірш сподобався, дійсно минуле не потрібно тривожити, і дійсно краще зачинити браму і викинути ключ. Сльоза? То - смітина! Страждання? Трішки не згідний, є сльози щастя, покаяння, любові, а це не смітина, тай сльози страждання - це вчитель життя. Дякую.
Дуже приємно, що Вам сподобалось, Анатолію. Дякую за відгук! А щодо сльози... Звичайно, це не смітина! Однак вражена (може, минулим?) гордість іноді не хоче визнавати своєї вразливості і маскується перед іншими ( чи себе переконує?...). іноді це допомагає, іноді ні.. Погано лише, коли цей прийом стає постійно використовуваним і страждання перестають бути вчителем,а лише закривають Душу під ще і ще однією маскою...
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
ivanpetryshyn:Ото ж бо. Дбайте про ваше здоров’я, а Пегас, може, до вас сам прилетить, чи якась Муза. Медитуйте і намедитуєте спокій та повагу до усіх. І
у Вас 
0
