Я пригадав ту
теплу ніч
І той серпневий
зорепад –
Летіли зорі
зусібіч
Й зникали раптом
поміж хат.
Через дорогу
темний ліс,
І явори побіля
тину,
І стежка через
луг навскіс,
Й жаби стрекочуть
без упину.
Додому, ніч бо,
треба йти.
Та у садочку біля
сливи
Мене цілуєш палко
ти,
І ми удвох такі
щасливі.
Іще секунда, півхвилини…
І поцілунки ще
останні
Із дивним
присмаком малини,
Що щезне згуб лиш
на світанні.
| 
у Вас 
0
Хороший вірш, але не все в цьому світі, думаю, робиться по волі Божій. На жаль.