Коли помре надія, зникнуть сили,
Прошепочи лишень моє ім’я
У небеса. Як горлиця дбайлива,
Злечу до тебе стрімко звідтіля.
Розхристану, знесилену від болю,
Самотню душу в опіках гріхів
Твою я лікуватиму любов’ю,
Сповивши серце лагідністю слів.
Я ніжністю загою садна долі,
Зітерши нею жахи у думках.
Спираючись на плечі, ти поволі,
Нарешті станеш твердо на ногах.
Поїтиму чарівною росою
Відвертих сліз, пролитих в молитвАх.
І ти зцілишся від того, що скоїв,
Блукаючи в загублених світах.
Не зможе Бог відмовити проханню!
Він зглянеться! Він зрозуміє все!
Бо, в гідного жіночого кохання,
Іще лишилось у душі святе!
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
ruhlyvy:Пане Артуре, я мав би Вам тут щось втішне сказати, але я ніколи не казав і не кажу того, чого не думаю. Україна не обрала Чорновола на Провідника і тим прирекла себе н
ruhlyvy:Пане Артуре, про мене геть усе - у моїх творах! Читайте і вчіться, бо в мене є чому повчитися! А у тих, хто єлей ллє навкруги, нічому не вчіться, бо вони - гірші за
у Вас 
0
Гарно, закохано!
