Питаються мене!

Питаються мене, чом біль думками,
Чому завжди  пишу сумні вірші,
Чому  і квіти стали  будяками,
Такі колючі  і такі  липкі?

Чому  кругом у мене лиш печалі,
І серце порване якесь в дірках,
А сонце в небі, ген закрило хмари,
Летять лелеки,  оминають  дах.

Ну що сказати- от хандра з надвору,
Зайшла до хати й сіла на покуть,
А я ніяк не вижену  потвору,
Схотілось господинею  їй буть.!

Вона і квіти  викидає з хати,
Не можу навіть  вогник розпалить,
Відкрила двері, холод кличе в хату,
Щоб  з нею новосил’ячко  запить!

А я стою одна, чекаю гостя,
Казав що прийде, як минуть сніги.
Минули! Застряг десь на помості!
А може й не збиравсь  до мене йти!