Вмирають поети, Лишаються вдови, Втікають Пегаси – Порожнє сідло. Лишають на щастя Маленьку підкову, Немов недописану Літеру «О»... Лишаються вдови Між холоду літер, Скупих телеграм І пекучих безсонь. Кружля над судьбою Самотності вітер, Навік погасивши Живильний вогонь. О, як же натхненно І як терпеливо Були вони жрицями Цього вогню!.. Всі бачили тільки Поезії диво, Вони ж їй себе Віддавали по дню. О, як вони вміли Чекать і мовчати, Від протягів часу Вогонь берегти. Усе розуміти – Не все помічати І все до краплиночки В серці нести. Лишаються вдови. Стихають промови, Лиш рими нетлінні Летять звідусіль... І цокають, цокають Часу підкови – У скронях, У серці, В чутливій сльозі...
|