Вмирають поети,
Лишаються вдови,
Втікають Пегаси –
Порожнє сідло.
Лишають на щастя
Маленьку підкову,
Немов недописану
Літеру «О»... Лишаються вдови
Між холоду літер,
Скупих телеграм
І пекучих безсонь.
Кружля над судьбою
Самотності вітер,
Навік погасивши
Живильний вогонь. О, як же натхненно
І як терпеливо
Були вони жрицями
Цього вогню!..
Всі бачили тільки
Поезії диво,
Вони ж їй себе
Віддавали по дню. О, як вони вміли
Чекать і мовчати,
Від протягів часу
Вогонь берегти.
Усе розуміти –
Не все помічати
І все до краплиночки
В серці нести. Лишаються вдови.
Стихають промови,
Лиш рими нетлінні
Летять звідусіль...
І цокають, цокають
Часу підкови –
У скронях,
У серці,
В чутливій сльозі...
| 
у Вас 
0
, замість того, щоби поважати тих, хто увесь час біля тебе...
