Дивлюся на малюнок на стіні.
На ньому осінь. Жовте листя всюди
І сонячна заграва вдалині,
І дві сумні берези, наче люди,
На березі холодного струмка
Вдивляються зажурено у воду,
Печаляться, що доля в них така:
Прийде зима і згубить їхню вроду.
А далі, біля сАмої води,
Пташини дві. В очах у них тривога.
На них чекає дальняя дорога,
Вже, мабуть, не повернуться сюди.
Дивлюся на малюнок, а печаль
Охоплює мою самотню душу.
Свій рідний край, як ті пташки, на жаль,
Невдовзі я такОж лишати мушу.
Життя скінченне - знають всі давно,
І заново його нам не прожити.
Безтямно можемо цей світ любити,
Але вмирати треба все одно.
"І дві сумні берези, наче люди" - таке живе порівняння, що навіть оте "вмирати треба все одно" не здатне його притлумити, знівелювати. Значить, треба жити, доки живеться, і творити, адже твориться.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
Саме хотіла відзначити ті "сумні берези")
