Похилі собори та сльози бідацькі, – життя провінційне – авжеж не безе! Рутинні події жуком колорадським обсіли пожовклі масиви газет. Тут – протягів ружа, тут – вицвілі стяги, змілілі річки і змалілі бомжі, а ще – постаментів зотлілі звитяги понад іномарки чиновних мужів. Занедбана й ница, моя Лебедіє, вже з того радію, що в мене ти є... І, попри усе, не втрачаю надії уздріти відродження горде твоє...
*Лебедія – оспівана у міфах праісторична назва місцевості, де нині – Кірове
Красиво, красиво, красиво! Хоч і сам розмістив цей твір, та прочитавши сьогодні через 5 місяців, знову поринув у прекрасні спомини рідної батьківської оселі в Баштанці, дідівської в селі Кивачівка, що на Вінниччині.
Надія вже скільки років не дає душі живій спокій .
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
Ludmilka: Їжаки сумують за тим за чим і люди! За гармонією і людською теплотою душі! Яка береже і окутує добром! Дуже класний вірш. Прикро, що руйнуємо те, що дає життя.
у Вас 
0
