ЛЕБЕДІЯ

Похилі собори та сльози бідацькі, –
життя провінційне – авжеж не безе!
Рутинні події жуком колорадським
обсіли пожовклі масиви газет.
Тут – протягів ружа, тут – вицвілі стяги,
змілілі річки і змалілі бомжі,
а ще – постаментів зотлілі звитяги
понад іномарки чиновних мужів.
Занедбана й ница, моя Лебедіє,
вже з того радію, що в мене ти є...
І, попри усе, не втрачаю надії
уздріти відродження горде твоє...