Любове, прощавай!

 Любове, прощавай!

За темою сонета №87 В.Шекспира

Тож прощавай! Тримати не посмію, 

Хоч дорого ціню любов твою… 

Не по кишені те, чим володію.  

Дарунок твій покірно віддаю.  

Чим заслуговую таке багатство? 

Нема підстав. Мені ж ціна не та. 

З твоєї сторони - це марнотратство 

На мене тратити свої літа. 

Любов даруючи - ціни не знала, 

Життя сприймала мов едемський сад. 

Тепер, коли ти істину піймала, 

Дарунок твій вертається назад. 

Була моя, як уві сні приємнім, - 

Я був король! Проснувсь і став нікчемним. 

20.11.2014р.  Пилип  Тихий 

Оригінальний текст сонета №87

Farewell, thou art too dear for my possessing, 

And like enough thou know'st thy estimate: 

The charter of thy worth gives thee releasing;

My bonds in thee are all determinate. 

For how do I hold thee but by thy granting, 

And for that riches where is my deserving? 

The cause of this fair gift in me is wanting, 

And so my patent back again is swerving. 

Thy self thou gav'st, thy own worth then not knowing, 

Or me, to whom thou gav'st it, else mistaking; 

So thy great gift, upon misprision growing, 

Comes home again, on better judgement making. 

Thus have I had thee as a dream doth flatter, 

In sleep a king, but waking no such matter.