Раз Велетень почварний
Курдуплика зустрів
І каже: "Кусень гарний!
Давненько я не їв!
Немало в нім поживи,
Смачненьке черевце,
Не треба і підливи,
Ніжнісіньке м'ясце!"
Схопив його за шию,
Як До́ріс* — звірину́.
Той в крик: "Ось-ось зомлію!
Що хочеш?! Не збагну!"
І чує: "Мусиш, друже,
До мого шлунку йти!"
"Тож, — мовить Карлик, — дуже
Мене шануєш ти!
Та перше ніж ти нині
Мене з'їв на обід,
Дозволь же сиротині
Прохання упослід!
І поклянись, що вво́лиш!"
"Клянусь, чорт забери!"
"Прошу тебе: ніколи ж
Мене ти не жери!"
Швиденько по стежині
Вертався неборак,
Як раптом на хребтині
Відчув страшний кулак.
Кричить: "О, лісе й ниво,
Ви свідки цих жахіть!
Він клявся неправдиво
І зараз хоче вбить!"
А Велет кпить із нього:
"Та зроду я такий!"
Хто не боїться Бога,
Зневажить рід людський!
* — Дорійка (Дорійська; Δωρίς). Ідеться про Артеміду-мисливицю, культ якої був особливо поширений у дорійській частині Еллади (Спарта, де їй поклонялися з епітетом "Ὀρθία" ("Стрімка", "Стрімчаста", "Прямовисна", "Крутосхила", "Висока", "Піднесена", "Голосна", "Гучноголоса", "Пряма", "Прямолінійна", "Відкрита", "Відверта", "Непотайна", "Справедлива" тощо); а також Херсонес Таврійський, єдина дорійська колонія у Північному Причорномор'ї, де її було ототожнено з місцевою богинею-дівою таврів і шановано під іменами "Ὀρσιλοχία" ("Та, що ганяє/полохає зграї/стада" чи "Та, що збуджує/викликає пологи"; від слів " ὄρνυμι" та " λόχος") і
"Ταυροπόλος/α" ("Таврійська" чи "Бичача" чи "Та, що збуджує (полює на) биків"; від " Τ/ταῦρος" і " πέλω"); подібний культ мав місце й в Ольвії, хоча це й іонійський поліс). Разом із тим не виключаю, що Ліхтвер перекрутив відомі спартанські епітети Артеміди "Δερεᾶτις" і " Δεράμιτις/Δ εραμῖτις" (останній був також епітетом Атени; від назви міста " Δέρειον" (або "Δέρ(ρ)α" (тобто "шия/горло/горлянка"), "Δέρριον"), яке дехто віднедавна локалізує (див. тут і тут) біля церкви св. Теодори в аркадському селі Вастас (раніше Бастас) на межі зникнення, та, можливо, " μίτος" або " μίτυς", а разом, імовірно, "Тонкошия"(?)).
Ориґінал:
Es traf auf seinem Gange
Ein Ries' ein Zwerglein an,
Und sprach: ich suchte lange
So was für meinen Zahn.
Dis soll zu Fingerlecken,
So wahr ich fromm und keusch,
Auch ohne Tuncke schmecken,
Denn es ist frisches Fleisch.
Er fieng den Zwerg so leichte
Als Doris sonst ein Thier,
Der Zwerg schrie, daß er keichte,
Was willst du denn von mir?
Du sollst, so must er hören,
Nach meinem Magen gehn.
So! sprach der Zwerg, der Ehren
Hätt ich mich nicht versehn.
Doch eh ich armer Knabe
Dein Abend-Essen sey,
So stelle mir zur Gabe
Nur eine Bitte frey,
Und schwör, sie zu erfüllen.
Er schwört: der Kleine spricht:
So höre meinen Willen,
Ich bitte, friß mich nicht.
Der Zwerg gieng schon zurücke,
Und eilte durch das Land,
Als er an dem Genicke
Des Riesen Faust empfand.
Ach! schrie er, Wald und Wiese,
Ihr Zeugen meiner Noth,
Hier schwur mir dieser Riese,
Hier giebt er mir den Tod.
Der Ries' ein schlimmer Spötter
Sprach: das bin ich gewohnt:
Der fürchtet keine Götter,
Der keines Menschen schont.
Існують дві пісні на слова цієї байки:
1. Надрукована вперше у другій частині збірки "Oden mit Melodien" ("Пісні (Оди) з мелодіями", Берлін, 1755; про цю частину (яка загалом уважається набагато слабшою за першу) див. у книзі " Історія нової німецької пісні" Германа Кречмара, стор. 238) анонімно, а пізніше, тим же видавцем ( Фрідріхом Вільгельмом Бірнштілем), у третьому випуску (1761 р., стор. 72, з дещо відмінним текстом) видання "Musikalisches Allerley von verschiedenen Tonkünstlern" ("Музична всячина різноманітних композиторів") — під ім'ям Фрідріха Вільгельма Марпурґа. Проте сучасні дослідники (стор. 65) називають її автором Крістіяна Ґотфріда Краузе, посилаючися на лист Карла Вільгельма Рамлера Йоганну Вільгельму Людвіґу Ґляйму від 3-4 жовтня 1754 р. ( друковане видання їхнього листування, стор. 152-68), у якому Рамлер завзято вихваляє Ліхтвера (про нього на стор. 154-7), наводить три його байки, зокрема й цю (у власній редакції, яка майже збігається з текстом у "Musikalisches Allerley"), і каже, що вона має "eine burlesque Melodie". Але беззаперечного твердження, що мелодія належить Краузе, я в листі не вичитав (на відміну від мелодії до першої з наведених у ньому байок Ліхтвера "Die Wespe und der Knabe" ("Оса та Хлопчик", 15-а байка четвертої книги)). Пісня має пустотливий, жартівливий, насмішкуватий ("burlesque" у Рамлера та "schnackisch" у "Musikalisches Allerley") характер, тональність ре мажор.
2. З рукописної збірки (стор. 67 у браузері, права сторона; без зазначення автора), яка датується між 1750 і 1774 р.р. та зберігається у музичній бібліотеці Університету Каліфорнії, Лос-Анджелес (UCLA). Ця пісня має цілковито протилежний до першої характер (примітка "schlendernd" ("спроквола")), тональність фа мінор. Очевидно, саме на цей мотив Й. Т. Гермес пропонує виконувати свій романс "Dir folgen meine Thränen" ув ориґінальному виданні "Geschichte der Miß Fanny Wilkes" (див. публікацію у моєму бло(д)зі від 6.02 ц.р.; отже, пісню написано не пізніше 1766 р.). | 
у Вас