Так гарно скрізь, і на землі й на небі,
А я чомусь ховаюся від себе,
Щоб зупинити біль своїх думок,
Безвихідність, нестриманий струмок!
Мені чомусь і сонце сліпить очі ,
Шукаю тінь, там інші поторочі,
Вилазать з глибини прожитих днів,
Зашморгують намисто брехні-слів!
Цей стан душі самій не побороти,
Одне зітру, вже друге для заботи,
Мов заворожений у мене світ,
Повторно все, життя моє - орбіт!
О, Господи, на тебе уповаю,
Молю тебе уклінно і благаю,
Зітри ненавість, безпідставну злість,
Верни довіру, любовi благовість!
| 
у Вас 
0
Я ніяк не могла знайти щось відповідне. Спочатку мала, "нестриманий" тоді змінила, а тепер знову поставила так, як було вперше. Ще раз дякую, за пильність. 
