Літа, літа Летять, неначе птахи в небо. Один за одним...Ген за обрієм їх клин. Я прошу вітер-час: "Не підганяй, не треба, Нехай спокійним й вільним буде плин". Відмірюють повільно і неспинно Їх крила простір-вік короткий мій. За миттю - мить, хвилину за хвилиною... І кожен птах несе початок свій. Мовчать... Чому не обзиваєтеся з неба? Чому не погукаєте мені? Ще рано, ще не можна,ще не треба. Останній птах нестиме пісню на крилі. Я одягну вас в променисте пір'я, Я дам вам голос, душу і добро, Візьму величну казку у сузір'я І напою вас чистим джерелом. Летіть неспинно І не ждіть спокою, Бо так вже завелося між людьми: Всевишній дав їм час побуть собою, Щоб ви його відміряли крильми.
|