Літа, літа
Летять, неначе птахи в небо.
Один за одним...Ген за обрієм їх клин.
Я прошу вітер-час:
"Не підганяй, не треба,
Нехай спокійним й вільним буде плин". Відмірюють повільно і неспинно
Їх крила простір-вік короткий мій.
За миттю - мить, хвилину за хвилиною...
І кожен птах несе початок свій. Мовчать...
Чому не обзиваєтеся з неба?
Чому не погукаєте мені?
Ще рано, ще не можна,ще не треба.
Останній птах нестиме пісню на крилі. Я одягну вас в променисте пір'я,
Я дам вам голос, душу і добро,
Візьму величну казку у сузір'я
І напою вас чистим джерелом. Летіть неспинно
І не ждіть спокою,
Бо так вже завелося між людьми:
Всевишній дав їм час побуть собою,
Щоб ви його відміряли крильми.
| 
та
у Вас 
0
