Слова звучать шептом Сяну. Шепоче він у рідній мові. У мові, яку так люблю. Вона моя. Вона чудова.
Буває, стогне як Дніпро. Оплакує він наші гори. Моє, й батьків моїх гніздо... Про все це рідний Сян говорить.
І я це чую. Добре чую. Сльози Сяну у безмір линуть. І хоч ворожі вітри дують, Й опльовують нам Батьківщину. Родиться жах, який будує Мої думки і я не гину. u4/274
Ми можемо додумуватись, що розуміє душа... Тому питаємо один одного, а відповідь не завжди до нас прилітає... Тому запитання тривати будуть... З повагою Василь Шляхтич з Польщі
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi:Ви знову торкнулися теми, яка є однією з найскладніших у людських стосунках - любові без взаємності, але без гіркоти, а з глибокою повагою до почуття як такого.
virchi:Ви підняли тему, яка є однією з найгостріших у нашому суспільстві - бідність людей похилого віку. Ваша поезія б'є точно в ціль, викликаючи глибоке співчуття та обуренн
у Вас 
0
