Почув молитву не свою. Не зрозумів, пішов в пропале, Бо там задурно щось давали... Ні, не задурно. За душу.
Подумав, й мені щось дадуть, Якому свого весь час мало... Пішов і взяв смердяче сало, Хоча всі з нього ся сміють.
А роки беззупинно йдуть... Скільки в пройдених нас пропало? Історія, мова, віри суть... А ти ввійшов у каламуть, Бо обіцянками співало. І так наше гріхом заграло. u8/282
Дуже дякую за зрозуміння. Я пробую різних форм, з якими зміг би заохотити читача. Не завжди вдається, не завжди мене розуміють... З повагою до Вас Вас иль Шляхтич з Польщі
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
leskiv: Дякую за коментар. Інколи дивлюся ролики на ютубі. Вони надихнули мене на написання цієї римованої думки. З досвіду моєї матері і тітки знаю, що не для всіх українців чужина стала рідною домівкою. Ал
virchi: Навіть у найкращих місцях душа тягнеться до рідної землі. Війна змусила людей залишити домівки, але серце залишається прив'язане до України. Вірш схожий на голос української діаспори воєнно
у Вас 
0
ще раз дякую