СМЕРТЬ ЛИПИ

Чомусь згадалася весна

І та старезна липа,

Що в нас на Гирвиці росла,

Сільських дітей потіха.

Бувало тільки зацвіте,

Співає рій бджолиний,

Й моє дитинство золоте,

До тої липи лине...

Корови скубають траву,

Дзюрчить вода в поточку,

Пасемо скот, самі в раю,

Розсілись в холодочку.

Шепоче липа нам казки,

Як йшли стрільці в походи,

Ми виростем й будем такі,

Доборимось свободи.

Старіла липа, й ми росли,

Губилося дитинство,

Та все ж до липи завжди йшли,

Збиралось товариство.

Підкралась до села біда,

Драконом стоголовим,

Та друга світова війна,

Призивом примусовим.

Заплакало ціле село,

Йшла молодь у дорогу-

Червона армія, УПА,

Дивізія в підмогу.

І хлопці йшли. Не пир чекав.

У серці Україна.

Здобути волю! Добре знав,

Що може там й загине.

Періщив дощ, котився грім,

Пішли прощати липу,

Вона лежала на землі

І плакала без хлипу.

Ударив грім, вона лягла,

І навіть не пручалась,

Життя для неї вже не гра,

Із нами попращалась!