Розгрібаючи всі свої плани та думки вже стою на пероні чекаю на свій потяг. Навколо купа різних людей але їх одежа видає різний смуток людей зі смаком бо Будинок Моди троєщина полонив масу людського мозку. У своїх рука не велику сумку таку стару і затерту, як і про мої спогади ті, що ведуть мене туди в старі краї, нарешті потяг прибув і втомленими очима провідниця намагається всім бадьоро оголосити про час посадки і тим прокляття своєї роботи. Стукіт коліс сигналізую про довгу подорож через усю країну нічну та денну і не зрозумілі нічні станції які не мають фактичного світла та викликають страх не мов вбивці полізуть до вікон твого вагона. Найкраща стихія коли подорожую зимою або осінню коли вона жовкла та біла та морозна і тихий хрускіт під ногами то від листя та снігу. Зі мною їдуть цікаві на свій лад люди кожен оригінальний та один маргінал не виховане п'яне бидло, що їсть курку, руки витираючи занавіски і так не честі від самого часу
Попиваючи чай поринаю у вечірній горизонт свого вікна, де барви осінні вкривають все навколо і навіть мої каро - зелені очі стали кольору вогню та хитро кохання, що вривається на секунду і його не про гониш на все життя
| 
у Вас 
0
