Слово У місце, де народжуються вірші Йдуть каравани слів, вагони рим. Несе звідтіль, хто кращі, а хто гірші, Виносить в світ черговий пілігрим. Несуть, везуть, на вози й лімузини, Аби лиш розхапати, що ще є. В долонях стисну, не мільйон - єдине. Одне молю - аби було моє. Чи ж я поет? Куди пішла? Не знаю. Чи ж є воно - моє - між тисяч слів? І чи знайду, на Бога, чи вгадаю Пташа мале з словесних ланцюгів? Тремтітиме, зіщулене в долонях - Не витримать цім крильцям небеса. Але як тисячі злетять увись, мов подих, Задумайтесь на мить... яка краса.
|