Слово

У місце, де народжуються вірші
Йдуть каравани слів, вагони рим.
Несе звідтіль, хто кращі, а хто гірші,
Виносить в світ черговий пілігрим.

Несуть, везуть, на вози й лімузини,
Аби лиш розхапати, що ще є.
В долонях стисну, не мільйон - єдине.
Одне молю - аби було моє.

Чи ж я поет? Куди пішла? Не знаю.
Чи ж є воно - моє - між тисяч слів?
І чи знайду, на Бога, чи вгадаю
Пташа мале з словесних ланцюгів?

Тремтітиме, зіщулене в долонях -
Не витримать цім крильцям небеса.
Але як тисячі злетять увись, мов подих,
Задумайтесь на мить... яка краса.