Реквієм Дивні хмари відтяли тенетами Попіл зір, що в твій сон не проливсь. Марить ніч віковими бенкетами. Ти стоїш... Хоч би впав собі ниць! Хоч би погляд додолу, хоч слово... Гордо дивишся в очі катам. Так, ти правий, і їм це не ново. "Правду, - шепчеш, - я вам не віддам!" Ні, Стрілець шану стрільми не дасть тобі, Не шепнуть струни Ліри: "Прости..." Скорпіон лиш в зловісному захваті Вдарить жалом, й падеш між хрести. То чого ж ти досяг, гордий смертнику, Гладіаторе музи біди? Що пред'явиш небесному меснику, Як перепустку в райські сади? Плечі прямо, ясний погляд зоряний... Чуєш гуркіт, що землю обняв? То відкликнувсь тобі край зруйнований, Що за нього й свободу стояв. Грім святої борні оспіва тебе, Ти помреш, не побачиш фінал. Ти помреш, вони знов закують себе: В їхнім серці свободи нема...
|