Реквієм

Дивні хмари відтяли тенетами
Попіл зір, що в твій сон не проливсь.
Марить ніч віковими бенкетами.
Ти стоїш... Хоч би впав собі ниць!

Хоч би погляд додолу, хоч слово...
Гордо дивишся в очі катам.
Так, ти правий, і їм це не ново.
"Правду, - шепчеш, - я вам не віддам!"

Ні, Стрілець шану стрільми не дасть тобі,
Не шепнуть струни Ліри: "Прости..."
Скорпіон лиш в зловісному захваті
Вдарить жалом, й падеш між хрести.

То чого ж ти досяг, гордий смертнику,
Гладіаторе музи біди?
Що пред'явиш небесному меснику,
Як перепустку в райські сади?

Плечі прямо, ясний погляд зоряний...
Чуєш гуркіт, що землю обняв?
То відкликнувсь тобі край зруйнований,
Що за нього й свободу стояв.

Грім святої борні оспіва тебе,
Ти помреш, не побачиш фінал.
Ти помреш, вони знов закують себе:
В їхнім серці свободи нема...