Упала росами.
Упала Божа милість із небес, Вуаллю приховавши все довкола, Даруючи нам чудо із чудес – Любов, що в намистинках захолола. Голубить милість поле і сади, Пелюстя – крила ніжно – золотаві, Лишаючи на них свої сліди - Кришталю мить, у золотій оправі. Прокинувшись, промінчик золотий Умочить ніжний пальчик у любові, Щоби здіснить обов’язок святий, Віддавши поцілунок світанковий.
Додав: Asedo1949 (25.09.2015)
| Автор: © Катерина Чумак.
Розміщено на сторінці : Вірші про природу
Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте :
Переглянули твір - 1198 чол.
у Вас # закладок
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 7
Порядок виводу коментарів:
За замовчуванням
Спочатку новi
Спочатку старі
Додати коментар :
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
( 50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++ ")
ruhlyvy : Кожне слово в цьому тексті - гірке, але повністю правдиве! leskiv : Єдине, що залишилось в українців зараз, це - віра в Господа. Наші "друзі" знову вже вкотре зрадили нас.
leskiv : Оптимістичний, життєстверджуючий вірш.
НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА