Упала росами.
Упала Божа милість із небес, Вуаллю приховавши все довкола, Даруючи нам чудо із чудес – Любов, що в намистинках захолола. Голубить милість поле і сади, Пелюстя – крила ніжно – золотаві, Лишаючи на них свої сліди - Кришталю мить, у золотій оправі. Прокинувшись, промінчик золотий Умочить ніжний пальчик у любові, Щоби здіснить обов’язок святий, Віддавши поцілунок світанковий.
Додав: Asedo1949 (25.09.2015)
| Автор: © Катерина Чумак.
Розміщено на сторінці : Вірші про природу
Поділіться цією публікацією у Фейсбуці :
Переглянули твір - 1348 чол.
у Вас # закладок
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 7
Порядок виводу коментарів:
За замовчуванням
Спочатку новi
Спочатку старі
Додати коментар :
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
( 50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++ ")
Nemo : дякую, з кожним роком розумієш, що життя продовжується попри все і можеш чогось не встигнути...
virchi : Гарно написано! У кожному рядку — любов, вдячність і повага до найріднішої людини. 💙💛
Nemo : дякую, насправді - так...
leskiv : Чудовий вірш, пронизаний любов"ю до матері.
НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА