22 роки життя в США. Інтерв'ю з самим собою

Шановні пані та панове! Оскільки 25 лютого поточного року виповнилося рівно 22 роки нашого з жінкою перебування в Сполучених Штатах Америки, то я вирішив якось ознаменувати цей факт. Попри це, Америка нині, як не крути і що не кажи, але є НАЙГОЛОВНІШИМ союзником і наставником України... 

Після певних роздумів, я вирішив, що найкращою для читання формою цього матеріалу буде інтерв'ю з самим собою... Оскільки питання я буду задавати сам собі, то "інтерв'юер" буде позначатися літерою І., а мої відповіді йому будуть позначатися літерами Б.К. :-))) 

----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- 

І. Пане Борисе, Ви живете в США вже 22 роки. Чи не могли б Ви коротенько визначити суть цієї країни? 

Б.К. Так, можу. Як на мене, то США - це, перш за все, дисципліна. Всіх і всюди. Друге, що на мій погляд є визначальним для життя в Америці, це просто фантастична кількість автомобілів. І третє - масовий оптимізм американців, котрий ти бачиш і відчуваєш просто сходу вже в аеропорту, коли прилітаєш до Америки з іншої країни. 

І. Борисе, весь світ знає про силу і міць США, про те, що Америка - однозначний світовий лідер за всіма показниками і, перш за все, у військовому відношенні, але хотілося б почути від Вас про негативні сторони життя в Америці... 

Б.К. Так, Америка - НЕ рай. Це треба знати всім. Головним негативом Америки особисто я(підкреслюю - ОСОБИСТО я!) вважаю расову проблему. Незважаючи на те, що в США давно вже знищена расова сегрегація і для чорношкірих американців(слово "НЕГР" в США суворо заборонено!) зроблено в Америці КОЛОСАЛЬНО багато, стосунки між "білою" Америкою і "чорною" та "кольоровою" навіть сьогодні залишаються доволі складними. Гучні розмови на цю тему категорично заборонені на роботі та в навчальних закладах, але від цього проблема не зникає. Білі американці в рази краще освічені, їхня кількість в тюрмах Америки так само в рази менша, ніж чорних та кольорових(іспаномовних), саме білі американці АНГЛОСАКСОНСЬКОГО походження є провідною силою в усіх сферах життя США. Але демографічна ситуація невпинно і дуже швидко змінюється на користь чорношкірого та іспаномовного населення і вже йдеться про те, що в 2050-му році білі американці можуть стати нацменшиною в Америці. Це призведе до змін в усіх сферах життя штатів і зміни ці будуть, на мій погляд, відверто негативними. 

І. Скажіть, пане Борисе, а що Ви думаєте з приводу сподівань багатьох українців на допомогу Америки, як на панацею? 

Б.К. Я часто чую від багатьох моїх знайомих в Україні про їхні мрії щодо того, аби Вашингтон, неначе локомотив, повів за собою у щасливе та заможне майбутнє всю Україну... Ну, ясна річ, що, оскільки уряд США взяв на себе на початку 90-х у Будапешті роль ГАРАНТА територіальної цілісності України, то Америка, хоче вона зараз того чи ні, але ЗОБОВ'ЯЗАНА допомагати Україні у її війні з путінською Росією за власну ДЕРЖАВНУ НЕЗАЛЕЖНІСТЬ. Але! Я б дуже застеріг українців від надмірних сподівань на "американського брата"! Дуже! Політика Америки в усі роки існування цієї країни була СУТО егоїстичною і, перш за все, спрямованою на ВЛАСНІ інтереси. Саме так штати поводять себе навіть з найбільшим їхнім союзником - Ізраїлем. Це зветься "REAL POLITIC"("РЕАЛЬНА ПОЛІТИКА"), тобто, якщо відкинути зайве, - цинізм та егоїзм у стосунках з усіма країнами, включаючи і суто дружні та навіть підлеглі Америці. Таким чином, українці мають усвідомити, що допомога Америки - не манна небесна! За кожен(КОЖЕН!) цент, котрий Вашингтон вкладе в Україну, потрібно буде чітко відзвітувати і якимось чином(тут можливі варіанти) його повернути з процентами. Так Америка робить з УСІМА і Україні ніяких преференцій зроблено не буде. Це - факт, котрий треба усвідомлювати чітко. І ще одне. Американці мають таку ментальність, що з величезним презирством ставляться до лінивих попрошайок. Навіть бомж, котрий жебрає гроші на вулиці, як правило, тримає саморобного плакатика: "Working for food"( "Ладен працювати за їжу"). А вже ж, це нахабна брехня, бо ніхто працювати і не збирався, але в США прийнято демонструвати, що ти не ледар і не нахлібник. Навіть люди(як правило, це студенти), котрі не мають власних машин(таких обмаль в США), коли голосують на дорозі, аби їх хтось підвіз, не стоять на одному місці, а потроху рухаються в напрямку, котрий їм потрібен. Це теж специфіка Америки - чітко демонструвати всім, що ти хоч щось робиш для себе і не покладаєшся тільки на "дядю". 

І. Пане Борисе, Ви сказали вже достатньо. Чим би Ви хотіли завершити Ваше інтерв'ю з приводу 22-ї річниці Вашого перебування в США? 

Б.К. Незважаючи ні на які труднощі, котрі ми разом з моєю жінкою Іриною здолали за ці роки, ми ні на секунду не жалкуємо про переїзд до Америки! Еміграція до країни-світового ФЛАГМАНА в усіх сферах життя, реально загартувала нас, колосально розширила наш світогляд та навчила дуже й дуже багатьом новим для нас речам. Смішно про те казати, але навіть моя українська стала суттєво кращою саме в США, бо в Рочестері я вельми інтенсивно спілкувався з багаточисельними емігрантами з Галичини. То ж, на завершення цієї бесіди з самим собою, я хочу ЩИРО та НА УВЕСЬ СВІТ виголосити: "God bless America!"("Господь, бережи Америку!") 

Ну, і за старою, ще рухівською, звичкою вигукую: "Слава Україні!" :-))) 

------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- 

Шановні колеги, у ваших коментарях до цього матеріалу ви можете задати мені ВСІ запитання, котрі вас цікавлять - гарантую чітку та щиру відповідь! :-)))